Склад і структура персонального комп’ютера

Персональний комп’ютер (ПК) – це електронний прилад для автоматизації створення, збереження, обробки і передачі інформації. Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру.

Центральний мікропроцесор (процесор) – основа ПК (призначений для обробки інформації та управління роботою усіх пристроїв).

Внутрішня та зовнішня пам’ять -  призначені для збереження команд алгоритму, вхідних даних, кінцевих результатів обробки. Внутрішня пам’ять виконується на електронних мікросхемах і використовується для безпосередньої роботи з процесором, а зовнішня – для довгострокового зберігання, обміну тощо (магнітні та лазерні диски тощо).

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи й розміщують в окремих блоках.

Щоб ПК  міг працювати, потрібно, щоб у його оперативній пам’яті (ОП) знаходилась програма чи дані. Попадають вони туди із зовнішніх пристроїв (клавіатури, дисководів)  і результати виконання програм також виводяться на зовнішні пристрої (монітор, принтер, дисководи). Обмін інформацією між ОП і пристроями введення-виведення не проходить безпосередньо - між ОП і пристроями є дві ланки:

1 Для  кожного пристрою в ПК є електронна схема (плата), яка ним керує – контролер (або адаптер).

2 Усі контролери (адаптери) взаємодіють з процесором і ОП через системну магістраль передачі даних – шину (багатожильний кабель, число провідників у якому залежить від розрядності процесора).

Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською. Материнська плата містить декілька роз’ємів (слотів), в які вставляють додаткові плати контролерів (якщо потрібні додаткові пристрої). При вставці в роз’єм материнської плати контролер під’єднується до шини  (шина ISA використовується для під’єднання низькошвидкісних пристроїв, а VESA,

PCI - високошвидкісних).

Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють:

• адресну шину (зв'язок мікропроцесора з пам'яттю);

• шину даних (зв'язок з пристроями введення-виведення).

Чим більше провідників (доріжок) у шинах, тим до більшої кількості комірок пам’яті процесор може під’єднатись. Комірки процесора називають регістрами. У восьмирозрядні регістри поміщаються 8 бітів (1 байт),  у 16-розрядні – 2 байти. Пару взаємозв’язаних байтів називають словом. У 32-розрядний регістр вміщується 4 байти (подвійне слово). На перших персональних комп'ютерах фірми ІВМ використовувались 8-розрядні системні шини, які працювали з частотою 4,77 МГц. Тактова частота сучасних комп'ютерів з 16- і 32-розрядними системними шинами досягла 1,13 ГГц (Pentium ІII).

Пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні та нестандартні (периферійні). Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких ком-п'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші при-строї. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

Дисплей (або монітор) служить для виведення інформації в текстовому чи графічному вигляді, а  клавіатура –для введення символів і команд.

Нестандартні пристрої:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Принтери та плоттери ( виведення символьної та графічної інформації).

3. Миша, сканер  (пристрої введення інформації).

4. Модем  (зв'язок комп'ютера з телефонною мережею).